Розумні люди завжди вчаться на помилках інших, не найбільш розумні - на своїх власних, а дурні не вчаться взагалі. В українську банківську сферу прийшли реформи. Національний банк ухвалив рішення почати боротьбу з \"поганими\" активами, що тягнуть на дно всю банківську систему.
Сказати, що це сьогодні необхідно українським банкам, це взагалі нічого не сказати. Дане питання настільки назріло, що можна сміливо говорити, \"запалилося\". Напівзаходи, якими НБУ обмежувався досі, нічого хорошого \"пацієнту\" не принесли. Настав час кардинальних кроків.
Тільки за офіційними даними, близько 15% всіх активів у банківському секторі України - проблемні. Насправді ж, на думку більшості експертів, даний показник набагато вищий і становить близько 30-35% активів.
Щоб не нагнітати обстановку, Нацбанк почав здалеку, запросивши громадськість обговорити питання створення Банку \"проблемних\" активів, який консолідує \"погані\" активи і буде з ними працювати, тим самим \"очистивши\" систему.
Сама ідея створити \"Bad-bank\" не нова навіть для України. Це питання дуже щільно обговорювалося ще в кризовому 2009 році. Але далі справа не пішла, не зважаючи на всі заклики МВФ і СБ навести лад у цій сфері. Наші міжнародні партнери ось уже два роки б\'ють тривогу. Більше того, вони чітко попередили, що поки ми не наведемо порядок у своїх банках, ні про які великі інвестиційні програми не може йтися.
І ось, процес, як казав відомий політичний діяч 80-х, пішов. Але перш, ніж починати дискусію про шляхи розв\'язання проблеми українського банківського сектора, непогано було б тверезо оцінити, що в цьому напрямку вже встигли зробити інші країни.
Росія
Наш стратегічний партнер вирішував проблему з очищенням банківської системи відразу ж за двома напрямками. Це характерно для Росії, погодьтеся. У 2009 році були утворені Закриті пайові інвестиційні фонди. Держава фонди не фінансувала.
Суть роботи фондів була в наступному: банки скидали свої проблемні активи в ЗПІФ в обмін на цінні папери (паї фондів). При цьому, формально, банки не позбулися активів. За ними залишилися права вимоги і зобов\'язання з повернення. Але сама дія дозволила зняти обов\'язкові резерви під проблемні активи і зменшити навантаження на капітал.
Що стосується другого напрямку, то ним став пілотний проект Міжнародної фінансової корпорації (структурний підрозділ СБ). Був створений Спеціалізований фонд акумулювання та викупу проблемних активів у формі державної корпорації з приватно-державним фінансуванням.
Викуп проблемних активів здійснювався з дисконтом, але при виконанні обов\'язкової умови повної відкритості інформації про реальний стан активу. Проблемні активи передавалися в обмін на державні цінні папери (спеціалізовані облігації федеральної позики) з терміном погашення - 10 років. Ці папери можуть бути конвертовані в акції підприємства-боржника. Крім того, банк може використовувати дані спеціалізовані облігації як забезпечення для короткострокових кредитів ЦБРФ.
США
Саме в Сполучених Штатах почалася криза, що перекинулася на весь світ. Саме Штатам і потрібно було шукати панацею. Тим не менш, відповідна модель не була знайдена. Спочатку був схвалений \"План Полсона\" (\"Emergency Economic Stabilization Act of 2008\"), жорстко критикований республіканцями. Саме цей План передбачав викуп \"токсичних\" активів у банків. А Федеральна резервна система повинна була влити в проблемні банки 700 мільярдів доларів. Результат не забарився. Різко загострилися інфляційні процеси, і став гостро відчуватися бюджетний дефіцит.
\"План Полсона\" вже в 2009 році ліг в основу \"Плану Обами\". Міністерство фінансів США запропонувало в рамках \"Плану Обами\" створити державно-приватне партнерство з фондом до $1 трильйона, щоб виводити так звані \"токсичні\" активи з банківських балансів.
У свою чергу, План трансформувався в \"План Гейтнера\". Відповідно до нього, ФРС і Федеральна корпорація страхування депозитів створили Приватно-державний інвестиційний фонд.
Механізм роботи полягав у наступному: банки формували пул проблемних активів, після чого Федеральна корпорація страхування депозитів проводила аукціон з продажу проблемних активів (зрозуміло, з дисконтом). Якщо ціна влаштовувала продавця активу, то приватний інвестор фінансував операцію за рахунок випуску боргових цінних паперів, гарантованих ФКСД. А далі фінансування здійснюється за рахунок коштів держави і приватного інвестора в співвідношенні 6 до 1. І частий інвестор отримує в управління пул проблемних активів.
Треба сказати, що план так до кінця і не був реалізований, оскільки уряду не вдалося домовитися з банками про ціну викупу проблемних активів.
Швейцарія
У Швейцарії був створений Фонд спеціального призначення Центрального банку з наповненням 60 мільярдів доларів за рахунок ЦБ (54 мільярда) і облігацій найбільшого банку Швейцарії UBS AG (6 мільярдів). Фактично, була застосована гібридна схема з елементами санаційного банку і страхової компанії.
Фонду в управління були передані проблемні активи UBS на суму 39 мільярдів доларів, а уряд продав облігації банку (UBS), які можуть бути конвертовані в 10% акцій банку.
Швеція
Швеція перша з європейських країн, яка почала роботу на державному рівні з проблемними активами банків - ще на початку 90-х років минулого сторіччя. З цією метою було створено дві Фінансові компанії з необмеженою державним фінансуванням.
Активи банків були умовно розділені на \"хороші\", \"проблемні\" і \"безнадійні\". Перша група активів залишалася в керуванні банків, друга - викуповувалася Фінансовими компаніями, а третя - підлягала списанню.
Фінансові компанії викуповували в банків проблемні активи за рахунок держави, якій частково переходили акції банків (по суті, часткова націоналізація). Фінансові компанії працювали з проблемними активами. Тобто, певною мірою здійснювали функції санаційного банку.
Дуже щільно рішенням проблеми \"поганих\" активів займалися уряди Великобританії, Німеччини, Франції, Кореї, Аргентини та інших країн.
Але, так чи інакше, за абсолютно різного інструментарію, все зводилося до необхідності очищення банківської сфери від баласту у вигляді проблемних активів, що тягнуть всю систему вниз.
Яка система підійде найкраще для України? Це дуже складне питання, що не має прямої відповіді. Насправді, підійде, напевно, будь-яка. Або ж гібрид кількох. Те, що сьогодні запропонував Нацбанк - створення санаційного банку - одна з можливостей вирішення складної проблеми.
Суть не в механіці процесу, а в самому процесі. Нацбанк і керівництво країни повною мірою усвідомили всю загрозу наявності великої кількості проблемних активів в українській банківській сфері, які рано чи пізно, можуть зруйнувати всю фінансову систему країни.
Наявність проблемних активів гальмує банківську систему, не дає їй розвиватися, від чого страждає вся економіка. Не кажучи вже про проблему низької інвестиційної привабливості України.
Національний банк, безумовно, діє завбачливо і дуже по-європейськи, бажаючи дотриматися всіх формальностей і отримати \"зворотний\" зв\'язок від експертно-банківського середовища з приводу своєї ініціативи. Проте, думається, що саме в цій ситуації НБУ варто було б виявити більше рішучості і максимально прискорити процес створення структури з роботи з проблемними активами.
Світового досвіду достатньо, щоб зрозуміти: будь-який варіант, в тому числі і запропонований Нацбанком до обговорення, спрацює. Єдиною умовою буде відкритість та прозорість дій НБУ і новоствореної структури.
Керівництву НБУ в цій ситуації залишається лише побажати уникнути природних для України \"пасток: витримати обов\'язкову критику будь-яких починань, не піддатися спокусам реалізувати \"темні\" схеми з активами і не загрузнути в паперовій тяганині, яка неминуче виникне в ході незліченних погоджень нормативно-правових актів.
news.finance.ua