Хоч би як заполоняли вітчизняний медіапростір епідемія грипу, «педофільний скандал» та інші кримінально-корупційні викриття, але самопочуттю гривні, банківської системи та економіки в цілому — цим вічним темам — судилося періодично повертатися у фокус суспільної уваги через їхній прямий вплив на гаманці та заощадження громадян.
«Друга хвиля кризи: як її уникнути?» 16 листопада ц.р. це запитання обговорювалося на першому засіданні Фінансового прес-клубу, організованого за підтримки «ДТ».
До дискусійного бар’єра з представниками ЗМІ вийшли голови правлінь Укрсоцбанку — Борис Тимонькін, «ОТП Банку» — Дмитро Зінков, а також екс-заступник голови НБУ Сергій Яременко.
Їхніми опонентами виступили оглядач «ДТ» Юрій Сколотяний, головний редактор Weekly.ua Олександр Дубинський, оглядач «Коммерсант-Украина» Руслан Чорний, кореспондент агентства УНІАН Дмитро Бобесюк, кореспондент комунікаційної групи ESG Вікторія Філонич, а також незалежний журналіст Олександр Кривенко.
Важкий спадок
Відкриваючи дискусію, Борис Тимонькін розпочав із невеличкого екскурсу в недалеке минуле, у першу половину 90-х, коли країну захлеснула гіперінфляція, спровокована начебто цілком позитивною ідеєю про підтримку вітчизняного виробника. І в зовсім недалеке минуле, коли починаючи з другої половини 2004-го уряди, які перебували при владі, стали змагатися за звання найбільшого «благодійника нації» у циклі передвиборних кампаній.
Обіцянки політиків із серії «я підвищу пенсії на 50%» у відповідь на такі самі обіцянки з іншого табору «підвищити зарплати на 20%» дуже часто нагадували економічний варіант колись популярної гри «Вгадай мелодію». Результат «підвищення соціальних стандартів» не змусив на себе довго чекати: інфляція знову переступила 20-відсотковий бар’єр.
Сьогодні, уже через рік після початку нинішньої кризи, мало хто отямився. Політики продовжують нарощувати соціальні зобов’язання, хоча стан економіки цьому явно не сприяє.
На думку банкіра, політичний популізм, сплески якого ми переживаємо від виборів до виборів, і є причиною перманентної кризи в економіці країни. «Політик живе за своїми правилами, які руйнують країну, але інакше жити він не може, тому що він політик. Це та політична об’єктивна реальність, яка у нас є», — зазначив він.
На тлі тотального соціального популізму гіпертрофованих рис набуває й інша проблема — правовий нігілізм, який став сьогодні потужним чинником дестабілізації ситуації у фінансовій сфері.
З цього приводу Б.Тимонькін висловив досить нестандартну думку, що проведена в нашій країні судова реформа повністю зруйнувала судову систему. Із цілісної системи сформувався набір «місцевих судових асоціацій», що перебувають «у вільному плаванні». А чергові спроби здійснити судову реформу зводяться до створення ще більш специфічних гілок судової влади і повного «розсупонювання» всіх прав.
«Сьогодні наша судова система нагадує банківський сектор у 90-х роках, коли за 10% відкоту можна було взяти кредит і потім його не повернути, — каже голова правління Укрсоцбанку. — У результаті країна перетворилася на піратську республіку, коли, за великим рахунком, ніхто нікого не боїться. Що робити? Невже ми приречені жити в такій державі?.. Наша судова система вже пройшла певну точку неповернення, після якої бути корумпованим вигідно. Тому якщо вона хоче вижити, то має сама навести порядок усередині себе. Іншого рецепту немає».
На зустрічні претензії журналістів, що банкіри самі винні — мовляв, запровадивши мораторій на дострокове вилучення депозитів, вони порушили встановлене Цивільним кодексом право вкладників, банкіри відповідають, що «кожний організм поводиться таким чином, щоб вижити». Вони називають норму ЦК про дострокове вилучення «убивчою», тому що вона, на їхню думку, зовсім не захищає, а навпаки — обмежує права більшості вкладників, постійно загрожуючи крахом всієї банківської системи.
«Цілком нормальний банк, із чудовим обліком, із правильною кредитною політикою, із хорошим управлінням ризиками, цього не витримає, — каже Борис Тимонькін. — Зазвичай у великого банку в ліквідній формі перебуває тільки 8—10% активів. На хвилі паніки першими біжать більш просунуті, а в них і вклади більші. Грубо кажучи, прибіг 1% вкладників і зняв 20% вкладів. І все, у банку грошей немає. А решта — залишилися за кормою».
Очевидно, що ця колізія потребує якнайшвидшого врегулювання, щоб відносини «банк—вкладник» повернулися в цивілізоване правове поле. Примітно, що поправки до ЦК пропонуються вже давно. І вони можуть розв’язати проблему, зробивши умови дострокового розірвання вкладу так званими істотними умовами кожного конкретного депозитного договору. Кожному вкладнику буде надано право вибору — вносити гроші в банк із правом дострокового вилучення чи без. Від цього залежатиме відсоток за вкладом. Однак такі законодавчі ініціативи наштовхуються на негативний вердикт Мін’юсту: у будь-якому обмеженні права на дострокове вилучення депозитів чиновники вбачають порушення конституційних прав громадян…
«И опыт, сын ошибок трудных»
Розповідаючи про проблеми взаємовідносин із клієнтами, Борис Тимонькін заявив, що 85% позичальників, до їхньої честі, платять за своїми зобов’язаннями.
«Звичайно, є люди з об’єктивними проблемами, і ми це чудово розуміємо: втрата роботи, різке зниження доходу чи фіксований дохід у гривні за наявності валютних кредитів, — розповідає фінансист. — Проте й у цих ситуаціях люди теж поводяться по-різному. Хтось приходить і каже: «Я можу щомісяця платити 500 грн.», і платить. І хоча цього недостатньо, для банку однаково добре. А дехто починає активне листування з фінустановою на кшталт: «Був божевільний, і взагалі не брав кредиту, і поверніть мені за старим курсом»...
У нас і при Радянському Союзі, і нині людина вихована в соціальній безвідповідальності — немов формально їй усі винні, у тому числі й держава. Хоча кожен конкретно розуміє, що чекати допомоги можна тільки від себе самого, своїх родичів, друзів, компаньйонів. Більше немає від кого... Людина повинна розуміти, що вона сама — генератор як свого позитиву, так і всіх своїх проблем».
Продовжуючи тему взаємовідносин банків та їхніх клієнтів, голова правління «ОТП Банку» Дмитро Зінков порушив питання про культуру обслуговування боргів позичальниками.
«Це — питання культури, яка має складатися в суспільстві роками, десятиліттями, століттями. Ми живемо в країні, де такої культури немає. За радянських часів у нас не кредитували роздрібного споживача, а те, що було раніше, встигли забути. В інших країнах кредитна система працює вже десятки років, і, відповідно, сформована культура обслуговування боргів: узяв кредит — погасив. Люди знають, що з ними буде, якщо кредиту не погасять. А в Україні такого досвіду немає», — підкреслив банкір.
Слідом за своїм колегою, Борисом Тимонькіним, банкір озвучив ще ряд цифр. Підтвердивши, що 85% позичальників чесно обслуговують свої кредити, він додав, що на сьогодні лише близько 30% із них через об’єктивні причини звернулися до банків за реструктуризацією.
«Частка позичальників, які з якихось причин не повертають кредитів, становить близько 15%. З них, за моїми оцінками, дві третини — це ті, хто не те щоб не може, а просто не хоче платити, і просто очікує, а що ж буде далі. Чому вони очікують? Тому що серед них багато бізнесменів, які раніше заробляли, а нині заробітки припинилися. У нас велика частина бізнесу виросла з криміналу. А там інші закони», — розповідає голова правління «ОТП Банку».
Головна причина такої поведінки, на його думку, — невідпрацьований механізм притягнення до відповідальності за невиконання зобов’язань.
«На мій погляд, деякі люди намагаються ці закони зараз випробувати на практиці: а як це буде з банком? Адже це перша криза, коли ми побачили неплатежі від великої кількості позичальників, а ці позичальники не знають, чим усе закінчиться. Що буде з позичальником, у якого банк нерухомість зміг забрати та продав, але залишилася непогашена частина кредиту, адже нерухомість подешевшала, і після продажу грошей може не вистачити на погашення всієї суми кредиту? А чи знає позичальник про те, що якщо він не погасив усієї суми, то залишок боргу «тягнеться» далі?
Можливі інші обмеження: на виїзд за кордон, на отримання нових кредитів, можливе щомісячне стягування частини зарплати за виконавчим листом (як аліменти). Все це має стати неминучим. Однак поки що ми не пройшли всього цього шляху від початку й до кінця багатократно. І доки ця система у країні не почне працювати — не буде культури, не буде розуміння. Людина просто не знає, які загрожують наслідки, якщо вона перестане платити.
Треба, щоб запанувало верховенство права, а потім — верховенство моралі. Це взаємозалежні речі. У нас немає правового суспільства, але в нас і мораль кульгає. І саме вади нашого законодавства допомагають людям із нечіткими моральними цінностями», — зазначив голова правління «ОТП Банку».
При цьому пан Зінков не схильний списувати всі гріхи тільки на вади вітчизняного законодавства, яке, на його думку, «анітрохи не гірше, ніж цілком хороші зразки законодавств інших країн». Головна проблема — у невиконанні законів, а також — у дуже вибірковому і своєрідному трактуванні різних законодавчих норм судами.
По приклади далеко ходити не треба. Один із гучних — позов між донецьким ТОВ «Готель Централь» і «ВТБ Банком», у результаті якого Господарський суд Донецької області і Донецький апеляційний господарський суд визнали недійсними кредитні договори на суму близько 19 млн. дол. на тій підставі, що кредити було видано не в національній валюті.
Схожий спір — у «Морського транспортного банку», але вже з фізичною особою. Ще один — спроби власників довести до банкрутства горілчану компанію «Союз-Віктан», яка заборгувала сотні мільйонів Укрсиббанку, Укрсоцбанку, банку «Південний» і «ОТП Банку». Все це — лише випадки, що набули розголосу, з безлічі багатьох інших, якими сьогодні забиті суди всіх напрямів і рівнів.
Водночас Сергій Яременко впевнений, що відповідальність за неповернення кредитів банкам і, в результаті, за невиконання їхніх зобов’язань перед вкладниками більшою мірою лежить на регуляторі, який «не виконує своїх формальних функцій, закріплених законодавчо, про необхідність банкрутства установ, які на сьогодні де-факто є банкрутами». А таких фінустанов, за його оцінками, в Україні буде від 60 до 100.
У результаті склалася «вимучена» ситуація, яка на тлі невиконання банками взятих на себе зобов’язань викликає відповідну реакцію позичальників: «Якщо ви не віддаєте, то й ми як дебітори вам не повертатимемо».
«Унаслідок цього формується такий країновий консенсус повного правового нігілізму, за якого виробляються вже підстільні корупційні схеми задоволення як кредиторів, так і дебіторів. Іншого годі й чекати. Якщо монетарна влада в особі НБУ не дотримується законів, то всі починають поводитися так само», — впевнений екс-заступник голови Національного банку.
Що далі?
Однак найжвавішу дискусію викликала тема зростання проблемних активів на балансі банків і можливі шляхи її вирішення для відновлення кредитування економіки.
Вже не тільки фінансисти знають, що резерви під можливі втрати за кредитами (інакше кажучи — страховку) банки формують із прибутку, а за її відсутності відповідні суми вираховуються з капіталу установ.
Проблема серйозна: до 1 жовтня ц.р. збитки показували 65 банків із 182, що працюють у країні (причому збитки переважно декларують саме найбільші банки). Це означає, що в найбільших кредиторів української економіки невпинно зменшується капітал. Резерви під можливі втрати за кредитними операціями, віднесені на валові витрати банків, з початку року зросли вшестеро і становлять близько 57 млрд. грн.
Оцінюючи нинішню ситуацію в банківському і реальному секторах, пан Яременко наголосив на відсутності єдиного погляду на причини того, що сталося, і, відповідно, на методи лікування. Активне накачування грошовою ліквідністю ззовні в докризовий період, а потім різке припинення фінансування призвели до економічного обвалу, руйнації курсової стабільності і, як наслідок, руйнації всього фінансового сектора. За його словами, саме внаслідок цих дій у нас виникла дуже складна проблема з якістю банківських активів. Причому погані активи в банках виникли в основному не через неправильну кредитну політику, кримінальну поведінку керівників банків чи якісь хибні дії.
Сьогодні банки, які не виконують своїх зобов’язань, не «штурмують» ні населення, ні Нацбанк. І з одного боку, і з іншого є певний елемент консенсусу. Таким чином, вважає пан Яременко, «ми йдемо до того, що вся банківська система потроху не виконує зобов’язань. Або виконує їх тільки тоді й тільки перед тими, перед ким вважає за потрібне. Це стосується і міжбанківських зобов’язань, і зобов’язань перед фізичними особами».
«Вилікувати таку систему неможливо. Ці активи ніколи не відновляться. Отже, на цю частину активів потрібно відтяти мертву частину банківської системи», — впевнений він.
Обговорення теми проблемних активів неминуче породило запитання — а що буде з банківською системою в найближчому майбутньому? Чи варто чекати другої хвилі кризи?
От як оцінює перспективи Сергій Яременко: «У мене немає оптимістичного погляду на найближче майбутнє. Зараз ми кажемо, що без грошей МВФ нам було б дуже складно виплутатися з цієї ситуації. Однак я з цим не згоден. Отримавши 11 млрд. дол. під умову здійснення жорсткої монетарної політики, ми угробили внутрішню економіку на значно більшу суму».
З думкою екс-співробітника Нацбанку категорично не згодні представники комерційних банків. «Капіталу в банківської системи сьогодні достатньо, проблем із ліквідністю ми не бачимо. Тому я не думаю, що стан справ із погашенням кредитів сьогодні міг би призвести до кризових явищ у фінансовій системі країни», — вважає Дмитро Зінков.
Його думка базується на факті виконання банками програм докапіталізації за результатами діагностики НБУ і МВФ узимку 2008—2009 років. Стрес-тести проводилися за сценарієм, згідно з яким 30% кредитів не обслуговуються. «Таким чином, стійкість банків щодо неповернень, яку ми бачимо нині, сформувалася протягом останніх 12 місяців», — каже банкір.
Не очікує «драматичного» зростання проблемного кредитного портфеля і Борис Тимонькін. Окрім того, він упевнений, що вже наступного року банки відновлять кредитування. Поштовхом до цього стане простий «шкурний» інтерес самих фінустанов, у кредитних портфелях яких, на тлі справного погашення позик більшістю «хороших» позичальників, зростає питома вага «поганих» кредитів. І, відповідно, звужується база доходу.
«Наступного року ми плануємо розпочати нарощувати кредитний портфель, щоб до грудня 2010-го він був на рівні січня нинішнього року», — сказав Б.Тимонькін.
На думку банкіра, наступний рік буде переломним. «На мій погляд, колективний похорон переноситься: ми всі, звісно, колись помремо, але хороша новина полягає в тому, що не одночасно. Кредитувати ми розпочнемо, економіка потихеньку почне відроджуватися. Все інше у світі стрімко повертається на круги своя. Фондовий ринок зростає, прибутки банків відновлюються, світова економіка теж піднімається... Невдовзі все знову налагодиться, і світ моментально забуде всі уроки до наступної великої кризи», — з усмішкою резюмував банкір.
Звісно, крапку в дискусіях між банкірами та громадськістю ставити ще рано. Занадто багато накопичилося взаємних претензій. Але вже той факт, що банкіри вчаться обстоювати свої погляди й інтереси не десь у високих кабінетах, а у відкритій публічній дискусії, вселяє надію, що балансу інтересів буде досягнуто. Не забракло б бажання.
Автор: Андрій АЛЕКСЄЄВ
Джерело: dt.ua