Які виклики для громад принесли війна, нестача людського капіталу та повернення українців додому

За різними оцінками, за час великої війни з України виїхало близько 6 мільйонів громадян. І лише менше половини з них планують повертатися додому. Причин для цього є декілька, основна з яких – це безпека. Однак що держава та місцева влада можуть робити вже зараз для повернення своїх громадян та як втримати тих українців, які залишаються вдома?

8 січня 2025

Про це під час ЕП-чату за підтримки Ощадбанку поговорили представники влади та банківського сектору: голова Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, колишній міський голова Житомира Сергій Сухомлин, виконавчий директор Центру економічної стратегії Гліб Вишлінський, заступник голови правління Ощадбанку, відповідальний за корпоративний бізнес, Юрій Каціон, директор департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради Володимир Міллер та перший заступник міського голови Львова Андрій Москаленко.

Чому українські біженці не повертаються додому

Під час великої війни з України виїхало близько 6 мільйонів людей. Згідно з опитуваннями, які проводились за кордоном, лише третина з них планує повертатися. У найближчій перспективі ще третина повернеться лише за умови завершення війни.

За оцінками Центру економічної стратегії (ЦЕС), повернутись зможе близько половини українців, однак все залежить від формату закінчення війни. До того ж варто зважати на те, що поки тривають активні бойові дії, кількість біженців може змінюватись в обидва боки.

Вагомим чинником, який формує для великої групи біженців рішення щодо повернення, є безпека.

"Це насамперед стосується такої класичної картини українського біженця, вірніше біженки, за кордоном – це безпека дітей. Тобто це жінки, які виїжджали з дітьми, для яких незалежно від того, що українська влада буде робити, до того часу, поки буде ризик, який би він не був мінімальний в окремих частинах України, рішення щодо повернення не буде", – вважає виконавчий директор ЦЕС Гліб Вишлінський.

А втім, частина біженців, які виїхали на самому початку повномасштабного вторгнення, вже повернулась. Для них ключовим фактором стало об’єднання з сім’єю.

Інша категорія українців, які залишаються за кордоном, – це трудові мігранти. Тобто це ті, хто часто і раніше працював за кордоном, до повномасштабного вторгнення. Ті, хто побачив можливості легальної роботи для себе, зокрема в країнах Європейського Союзу, можливості самореалізації, навчання тощо.

Це питання більш довгострокової державної політики для того, щоб ці люди бачили для себе можливості в Україні, щоб поверталися так само з раціональних міркувань.

Ще одна важлива категорії біженців – це ті, хто не повертається через втрачене житло.

Гліб Вишлінський,
виконавчий директор ЦЕС

"Єдине, що тут треба сказати для об’єктивності, що більшою мірою це люди, навіть якщо вони є економічно активні, то все одно – відносно старшого віку, тому що, чим старшими є біженці, тим більше є в них бажання повертатися додому", – наголосив виконавчий директор ЦЕС.

За найгіршим сценарієм, через величезну кількість біженців Україна може втратити до 8% річного ВВП – порівняно з тим сценарієм, якби цього відпливу біженців не було б.

Практичні наслідки ми бачимо вже зараз. Насамперед це нестача робочих рук. Нині розрив між кількістю вакансій та кількістю резюме є дуже значним. Нестача персоналу виливається в дуже швидке зростання зарплат, в нижчу конкурентну здатність українських виробників на експортних ринках і зростання цін всередині України.

Паралельно з цим відсоток безробіття все одно залишається високим. На початку вторгнення рівень безробіття становив близько 30%, згодом опустився вдвічі. Однак це все одне більше ніж було до великої війни (близько 9%).

Одна з причин, чому так стається, це великі географічні структурні розриви. Умовно, в людей було стабільне життя до вторгнення в Бахмуті, в них було житло і робота на заводі. Після руйнування міста люди перемістились в інші населенні пункти країни, але чи знайшли вони там житло або роботу за спеціальністю?

"Коли є люди, які є працездатними, але які не можуть працювати, тому що не відбулося стикування цих людей з роботою і житлом, то вони провалюються між ними, а роботодавець не може знайти собі працівника і не може виконати ті замовлення, які є", – каже Гліб Вишлінський.

Стратегія збереження людей у громадах

Крім того, що українців потрібно повернути з-за кордону, потрібно втримати тих людей, які залишаються в Україні. Насамперед людей потрібно забезпечити житлом поряд з роботою.

Для цього профільні міністерства разом з Державним агентством відновлення та розвитку інфраструктури України розробляють програму, яку планують впровадити наступного року. Це перший пілотний проєкт на 6-8 тисяч квартир, які будуватимуться в 15 регіонах України. Стільки ж міст вже підтвердили свою участь у програмі, вони надали пропозиції щодо земельних ділянок та підводять комунікації.

Сергій Сухомлин,
голова держагенства відновлення та розвитку інфраструктури України

"Ми не робимо фокус на заході Україні. А нам потрібно підтримати Полтаву, нам потрібно підтримати Кропивницький, Білу Церкву, інші місця, розподілити людей по Україні", – зазначив голова держагентства Сергій Сухомлин.

Крім цього, Кабінет Міністрів готує постанову, що частину цих квартир зможе розподіляти сама громада залежно від своїх потреб: для лікарень, водоканалів чи тролейбусних управлінь.

Передбачається, що квартири не можна буде приватизувати. Люди платитимуть квартплату, але вона буде в рази меншою ніж вартість оренди в конкретному місті. Завдяки цим квартплатам громада має повертати кредит.

Не менш важливою за загальнонаціональну політику збереження людей у громадах є і місцева. Місцева влада повинна забезпечувати комфортне життя для всіх мешканців, тримати місто охайним, теплим, з водою та світлом.

"Нас бізнесмени прямо просили зробити так, щоб місто виглядало живим, щоб не було захаращеності, щоб не було якогось згортання ділової активності. Щоб наші партнери могли відчувати, що з нами можна співпрацювати, контрактуватися, платити гроші, аванси, давати замовлення тощо. І тоді місто виживає, не втрачає свої позиції, має надходження в бюджет, має людський капітал. Є центром, куди переїжджають ті люди, які, на жаль, втратили своє житло або свою роботу, або навіть своє місто", – зазначив директор департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради Володимир Міллер.

Перший заступник міського голови Львова Андрій Москаленко вважає, що внутрішньо переміщені особи, які переїхали до міста, залишаються там на довший час також завдяки великій кількості соціальних ініціатив і бізнесів.

Крім цього, місто працює над "утриманням" молоді та дітей. "Ми маємо створювати багато можливостей і вже сьогодні думати про тих, кому 7-15 років, для того, щоб вони приймали для себе рішення залишатися в нашому місті й в нашій державі", – наголосив Андрій Москаленко.

Однак важливо розуміти, що не буде так, що всі українці повернуться в один день. У всіх різний ступінь патріотизму, різна економічна ситуація, різний склад сім’ї, різні проблеми та різна адаптація в країнах перебування.

"Чим більше конкретних одиниць українських сімей ми зможемо повернути конкретними діями, наприклад, від того, що у Львові побудували для військових, які реабілітується, житло, в інших містах зробили проєкти, які дозволяють жити краще та дешевше, тим більше людей буде повертатися", – наголосив Гліб Вишлінський.

Соціальне житло як інструмент повернення українців

Нині у Львові є багато компаній, які будують житло, але нагальні проблеми все ще залишаються. Зокрема це стосується тих, хто перебуває у місті на реабілітації після поранення.

Фактично, коли людина вже закінчує свою реабілітацію, але бажано ще якийсь час має перебувати під наглядом, постає питання "Де цій людині жити?".

Андрій Москаленко розповів, що наразі Львів завершує будівництво першого будинку поблизу лікарні. Ще сім будинків планують завершити наступного року. Будівництво ведеться бюджетними коштами у співфінансуванні з Єврокомісією.

Андрій Москаленко,
перший заступник міського голови Львова

"Загалом вийде забезпечити житлом до 700 людей серед тих, хто проходить лікування. Вони зможуть продовжити свою медичну супервізію, будучи в житлі, зі своєю родиною, шукаючи роботу та адаптовуючись", – зазначив перший заступник міського голови Львова.

Також, на його думку, достатньо добре працює державна програма пільгових кредитів на житло "єОселя", яка якраз і скерована на тих громадян, які мають потреби у власному житлі.

Водночас, за словами Сухомлина, хоч програма "єОселя" і дає можливість ВПО отримати пільговий кредит, але приблизно 25% людей, які мають статус ВПО, не мають коштів, щоб зробити перший внесок.

Також, якщо порахувати 20 років і квартиру на 50-55 квадратних метрів, в місяць потрібно заплатити приблизно 10 тисяч гривень. І це фактично та сама оренда, яка і так часто є зависокою для переселенців.

"В Житомирі ми ще прийняли програму і запропонували ВПО, які саме з Житомирщини, компенсацію оренди за винаймання житла, але квартиру можна було зняти тільки на території громади. І це чудово спрацювало, людям не було необхідності виїжджати в інші регіони", – поділився досвідом Сергій Сухомлин, колишній міський голова Житомира.

Які проєкти планує втілювати держава для підтримки громад та українців

На початку великої війни у Львові ухвалили стратегію про сім пріоритетів для міста. Один з них – розвиток екосистеми "Незламні" та допомога пораненим. Так, наступного року у Львові у партнерстві з литовським, німецьким урядами, з японським Червоним Хрестом планують відкрити ще кілька центрів реабілітації.

Також місто планує розширювати програми підтримки, зокрема інноваційних бізнесів, адже нині є дуже важливим власне продукт, який створюється на межі доданої вартості.

Якщо говорити про бізнеси, то Львів має три індустріальні парки, на стадії реєстрації – четвертий. Це дає можливість створювати майданчики для бізнесів, які будуть працювати на більш сталій формі.

Натомість у Дніпрі відчувають нестачу проєктів, які допомагатимуть розвивати місто. "Ми маємо розвивати промисловий сектор, індустріальний сектор, будувати індустріальні парки. Я вважаю, що після нашої перемоги у відновленні України буде дуже важливий індустріальний промисловий ривок, до якого ми сьогодні маємо закласти наріжні камені", – вважає директор департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради.

Для цього потрібно працювати з профтехосвітою, актуалізувати її, співпрацювати з бізнесом, готувати робочі кадри, будувати майданчики, на яких будуть відкриватись нові виробництва з відповідними пільгами або цікавими умовами.

Крім цього, в сьогоднішніх умовах країна потребує безліч товарів військового призначення, подвійного призначення, цивільного призначення, але теж тих, яких потрібно нашим збройним силам.

Володимир Міллер,
директор департаменту економіки, фінансів та міського бюджету Дніпровської міської ради

"Ми маємо все це виробляти в Україні, а не купляти за кордоном. Ми маємо поставити економіку на воєнні рейки. Якщо ми це зробимо, це наш єдиний шанс перемогти на економічному фронті", – наголосив Володимир Міллер.

Якщо ж казати саме про загальнонаціональну політику, то в Агентства відновлення та розвитку інфраструктури на наступний рік є 5-7 основних пріоритетів, зокрема захист енергооб’єктів.

Серед проєктів, які відносно швидко можна втілити, – заміна вуличного освітлення в українських громадах. Це важливо не лише для безпеки громадян у темний час доби, а і для економії електроенергії.

За словами Сухомлина, якщо замінити до 2 мільйонів вуличних ліхтарів, Україна зможе зекономити близько 500 мегаватів електроенергії.

Ще один важливий проєкт для забезпечення енергоефективності міста – це встановлення сонячних електростанцій на території таких комунальних підприємств, як водоканали. Вони мають велику кількість своїх об’єктів. Наприклад, станція першого забору, головна каналізаційна станція, насосні станції тощо. Майже біля кожного об’єкта є своя трансформаторна підстанція.

Спираючись на дані від 80% водоканалів України, Сухомлин припускає, що держава може отримати таким чином близько 400 мегаватів електроенергії. Це великий об’єм, але найголовніше, що він не буде розбалансовувати загальну систему, адже електроенергія буде йти для власного споживання.

Крім цього, деякі міста вже активно рухаються в напрямі переробки сміття, зокрема Хмельницький, Харків, Житомир, Львів. Наприклад, у Житомирі на рік вже з’являється близько 35 тисяч тонн RDF (паливо, яке виробляється з різних видів відходів).

І якщо сьогодні не продати його як паливо, то воно фактично знову піде на полігон. Наразі агентство розробляє модель для 5-6 українських міст з будівництва ТЕЦ для спалювання CRF та RDF. Це запустить в регіонах процеси будівництва сміттєпереробних заводів, бо з’явиться сенс і з’явиться економіка.

За цією моделлю учасниками є місто, яке має гарантувати постачання цього сміття інвестору, а також викуп теплової енергії, власне інвестор та український чи міжнародний банк. І тільки за наявності всіх сторін ця модель зможе запрацювати. Як приклад такого співробітництва, можна навести укладену нещодавно кредитну угоду між Львівською міською радою та Ощадбанком на добудову сміттєпереробного заводу, отримане RDF-паливо з якого постачатиметься на цементні заводи за прямими контрактами.

Чи готові банки фінансувати проєкти для громад

Уряд та банківська система мають схоже спільне бачення майбутніх кроків для реалізації проєктів розбудови громад і створення нових потужностей.

"Якщо якесь законодавство сьогодні не дозволяє робити певні речі, то маємо зважати на виклики, які говорять, що треба змінювати законодавство", – наголосив заступник голови правління Ощадбанку Юрій Каціон.

Ощадбанк є банком, який найбільше фінансує в муніципальний сектор. Він займає частку понад 50-60% ринку вже багато років поспіль. Цей ринок сильно змінився з початком великої війни. Наприклад, у 2021 році обсяг фінансування громад був на рівні 18 мільярдів гривень. У 2022 році цей обсяг фактично скоротився до менше ніж 1 мільярда гривень.

Нині процес фінансування поступово відновлюється. Є велика кількість напрямів щодо забезпечення життєдіяльності громади, які потребують додаткового фінансування. Зокрема, забезпечення безперебійного постачання електричної та теплової енергії, енергоефективні заходи зі зменшення витрат на опалення та освітлення, інфраструктурні проєкти.

"За останні років сім ми профінансували понад 800 програм для наших громад. Там є все: від ремонту тротуарів до будівництва інноваційних заводів з переробки відходів", – розповів заступник голови правління Ощадбанку.

Юрій Каціон,
заступник голови правління Ощадбанку

"Якщо раніше все орієнтувалося виключно на можливості міст щодо залучення й обслуговування кредитів, виходячи з фактичного збору коштів у вигляді податків, то зараз цей підхід має змінюватись. Потрібно дати громадам можливість створювати нові підприємства, нову додану вартість, не впираючись в ці обмеження", – вважає він.

Українські партнери готові фінансувати муніципалітети, комунальні підприємства, все, що стосується розвитку громад, не спираючись лише на надходження до місцевих бюджетів.

"Міжнародні партнери готові гарантувати такі кредити, а банки готові фінансувати. У нас для цього достатньо і бажання, і ліквідності", – резюмував Юрій Каціон.

https://epravda.com.ua