«Хрущоби» третього тисячоліття

11 вересня 2008

Міські чиновники вкотре згадали про соціальне житло. Минулого тижня науковці з «Львівської Політехніки» презентували містобудівній раді концепцію будівництва соціального житла у Львові. За параметрами, що їх визначили архітектори, соціальні помешкання майбутнього до болю нагадують нинішні «хрущівки».

Соціальне житло – далека перспектива

Львів’янка Олена з малим сином і батьками мешкає в «малосімейці». У цій квартирі жінка провела дитинство: сім’я з п’яти осіб тулилася в однокімнатному помешканні з мікроскопічною кухнею. Сюди ж Олена повернулася разом зі сином, коли розлучилася з чоловіком. Мати дівчини ціле життя працювала на будівництві, та на повноцінну власну квартиру досі чекає в черзі.

– Моїх заробітків не вистачає, щоби винаймати для себе та сина окреме помешкання. Тому довелося «потіснити» батьків, – розповідає жінка.

Шансів на те, щоб отримати від міста бодай тимчасове помешкання для більш комфортного проживання, в Олени наразі немає. У мерії мають лише загальне уявлення, як мало б виглядати соціальне житло, та сподіваються наступного року розпочати експеримент зі спорудження такого будинку у Львові. Зрештою, загальнодержавна програма забезпечення громадян соціальним житлом існує наразі лише у проекті, й доки вона не стане повноцінним документом, годі сподіватися на фінансування такого житла з державної скарбниці.

– Якби держава надала гроші вже нині, то перший соціальний будинок можна було б звести до весни 2010 року. На його проектування та спорудження вистачить півтора року, – каже автор концепції – завідувач кафедри архітектурного проектування НУ «Львівська Політехніка» Ігор Гнесь.

У муніципалітеті не знають також, у який спосіб відбирати городян, котрі могли б претендувати на такі помешкання. У черзі на отримання квартир нині стоять понад 24 тисячі львів’ян. Однак не кожен із них потребує саме соціального житла. Частина «черговиків» має змогу самотужки вирішити свою проблему з помешканням, гадають у муніципалітеті.

Є й інша проблема: у країні не існує будівельних норм на зведення соціального житла, а будувати такі споруди, дотримуючись чинних норм, – це марнотратство, вважають архітектори. Саме тому перші соціальні будинки і планують зводити експериментально: в такому разі можна вийти за межі, встановлені будівельними нормами.


Дешево і сердито

За приблизними розрахунками розробників концепції, квадратний метр соціального житла коштуватиме міському бюджету 500 доларів. У департаменті містобудування мерії називають іще менші цифри: за припущеннями чиновників, соціальне житло обійдеться місту в 350-400 доларів за «квадрат». Тим часом помешкання в новому будинку у спальному районі міста нині коштує 1200-1400 доларів за кв. м.

Спорудження соціального житла може бути й дорожчим. Адже під таку забудову мерія готова надавати ділянки на периферії. Муніципалітет планує зводити перші соціальні будинки в районі Рясного-2 та Левандівки. «Ділянка на Левандівці – це торфовище. Щоби поставити на ній дім, треба вкласти багато коштів у її підготовку», – каже Ігор Гнесь. Доведеться витратитися й на підведення комунікацій. У мерії сподіваються, що зробити це вдасться коштом тих забудовників, котрі зводитимуть свої будинки неподалік. Соціальне житло, вважає пан Гнесь, не варто будувати окремими кварталами, а впроваджувати його в райони комерційної житлової забудови, щоби незаможні люди не почувалися, як у гетто.

Попри все, вартість спорудження соціального житла все-таки буде нижчою, ніж комерційного. Передовсім завдяки мінімальним розмірам квартир.

Однокімнатне помешкання, вважають автори концепції, матиме площу 23-24 кв. м, двокімнатне – 33-35 кв. м, трикімнатне – 44-46 кв. м. А на площі 76 «квадратів» можна вмістити аж шість кімнат. Іще одна стаття, на якій можна зекономити, – це земля. Ділянки під таку забудову муніципалітет надаватиме безкоштовно.
Соціальні будинки варто зводити не вищими за 4 поверхи, вважає Ігор Гнесь. Здавалося б, нонсенс, адже що вища будівля, то більше людей можна поселити на тому самому клаптику землі. Проте архітектори пояснюють. По-перше, в малоповерховому будинку не треба встановлювати ліфтів. По-друге, високі будівлі потребують проектування додаткових пожежних виходів, а це – теж додаткові витрати. Менша споруда потребує й меншої прибудинкової території.

Висотність будинків, виявили в «Політехніці», впливає й на рівень злочинності. Квартали з багатоповерховою забудовою більш криміногенні, ніж райони, де розташовано малоповерхові будинки.
Таку залежність науковці виявили, опитуючи мешканців різних районів і дільничних інспекторів, котрі обслуговують ці території.

Будівництво можна також здешевити, якщо будувати дім не з цегли, а з бетонних панелей. За словами Ігоря Гнеся, нелюбов городян до панельних будинків є дещо перебільшеною. Науковці дослідили, що люди, котрі ніколи не жили в панельних будинках, більш вороже налаштовані до такого житла, ніж міщани, котрі самі мешкають у «панельках». Можливості для виробництва панелей у Львові є. За словами пана Гнеся, другий міський домобудівний комбінат має для цього необхідні потужності.

Квартири в соціальних будинках будуть схожими на бджолині соти у вуликах

Проектанти переконані, що по одній малесенькій кімнаті для кожного члена сім’ї – це ліпше, ніж одна велика «стодола» для всіх

Що більше кімнат – нехай навіть малої площі – буде у квартирі, то комфортніше почуватимуться в ній мешканці, вважають архітектори.

Соціальні помешкання – це квартири-маломірки. Архітектори «Політехніки» запропонували свою формулу розрахунку площі такого житла: 10,5 кв. м на кожного члена сім’ї, плюс
13 кв. м на цілу родину. Тобто площа двокімнатного помешкання для сім’ї з трьох осіб мала б становити 45 «квадратів».

Щоправда, «неохрущівки», якими їх бачать архітектори, мали б бути зручнішими за нинішні малогабаритні квартири. Завідувач кафедри архітектурного проектування НУ «Львівська Політехніка» Ігор Гнесь пропонує проектувати в таких помешканнях якомога менші спальні, натомість кухню зробити щонайбільшого розміру.

– Ця кімната могла б слугувати одночасно кухнею, їдальнею та вітальнею. При цьому проектувати можна в такий спосіб, аби двері до спалень виходили безпосередньо з такої кухні-вітальні, – каже він. – А от самі кімнати для відпочинку можуть бути меншими за розміром, аніж того вимагають чинні будівельні норми. Спальня для однієї особи може бути площею 8 кв. м, для двох – 12. Відповідно до ДБН, розмір спальні не може бути меншим за 10 «квадратів». А от, до прикладу, в Німеччині можна проектувати спальню й у 7,5 кв. м.

За кордоном є й таке поняття, як півкімната – площею 6 кв. м. І це теж ліпше, ніж 12 кв. м для двох осіб, гадає Ігор Гнесь. Кожен член сім’ї повинен мати свій куток, аби почуватися комфортно. В Анґлії є навіть квартири, де персональна кімната дитини має 4 кв. м, та це – її власна кімната. Тобто краще проектувати помешкання з більшою кількістю малих кімнат, аніж із просторою, проте однією. «Навіть в африканських племенах, де великі родини мешкають в одній хижі, кожен член племені має якесь місце в лісі, куди можна втекти і побути на самоті», – пояснює пан Гнесь.

Оптимізувати площу квартири можна й завдяки суміщенню санвузла (якщо помешкання розраховано не більш ніж на 3 особи), а також звуженню коридорів, зазначає пан Гнесь.

– За чинними нормами, коридор мусить бути завширшки півтора метра, та квартира не стане менш комфортною, якщо звузити його до 1,1 метра, – звісно, спроектувавши місце під убудовану шафу, – каже він.

Автор: Ірина СМЕРТИГА

Источник: gazetapo.lviv.ua